На Волині він став українцем

Він справжній майстер, якими українська земля ніколи не бідніла.
Ні тоді, коли їх твори були не на часі, ні тепер, 
коли настала пора ці твори перечитати вдруге…

Г. М. Штонь

У гроно талановитих майстрів української прози повоєнного часу ім’я Анатолія Дімарова вписувалося повільно й важко.

      Дімаров Анатолій Андрійович народився 17 травня 1922 р. на хуторі Гараськи, на Полтавщині у сім’ї гречкосія Гарасюти Андроніка Федоровича, а не в Миргороді, як писав потім у численних анкетах.

      Справжнє прізвище Анатолія Дімарова інше. Якби він його зберіг, а точніше, якби воно вціліло у страшні немилосердні двадцяті роки, то ми б мали сьогодні видатного українського письменника Анатолія Андроніковича Гарасюту. Але мати, дружина куркуля, рятуючи дітей і себе від Сибіру, змінила документи, й Анатолій виріс під прізвищем Дімаров. Раніше він не міг про це сказати, лише на восьмому десятку років і вже у незалежній Україні розповів про це в автобіографічній книзі «Прожити й розповісти».

Анатолій Дімаров вважає Волинь своєю другою батьківщиною. Приїхав до Луцька в 1944 році, де прожив шість років. Тут у нього прокинулася національна свідомість. «У мене до того ніколи не сиділо в душі, що я — українець!».

      Друкуватися Анатолій Дімаров почав з 1944 року, першу книжку – повість «Гості з Волині» видав1949 року, а 1951 р. – нарис «Дві Марії».

      Відтоді він опублікував понад два десятки книг. Найвідоміші серед них – новели «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1951), «Через місточок» (1957); романи «Його сім’я» (1956) , «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964), «Біль і гнів» (кн. – 1, кн. 2– 1980).

      В Анатолія Андрійовича Дімарова – дві життєві пристрасті: його творчість і… колекціонування каміння. І вони настільки гармонійно поєднувалися в  його житті, що у творах письменник не раз звертався до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»), а в колекціонуванні каменів – до творчості. Його захоплення мінералами почалося ще в далекому 1955 році на кримському Кара-Дазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал… За словами письменника, його охопила «кам’яна лихоманка». Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут різнобарв’я агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, шафах. На стінах – картини в камені, які Анатолій Андрійович творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, яке він свого часу привіз з далеких гір.

      Нині А. Дімаров з незгасною наснагою працює над дуже стислими афористичними оповідками-притчами.

      “Описати все, як воно було, показати так, як Бог намалював” – творче кредо письменника, якому він слідує усе своє життя.

В районній бібліотеці організовано тематичну викладку літератури "Великий оповідач сучасної прози - Анатолій Дімаров", присвячена  95-річчю від дня народження письменника. Всіх бажаючих запрошуємо ознайомитися з цікавими фактами життєвого шляху та творами автора.