Сьогодні минає 90 років від дня народження талановитого українського поета, Майстра неординарного таланту Василя Симоненка. Поет, який умів ловити сіттю слова людської душі. Від часів Шевченка наша словесність не знала другого такого поета, якого б так любив і шанував народ. Його "Лебеді материнства" співали й вишивали на рушниках, його книжки зовсім чесні люди крали з бібліотек, а поезії переписували від руки й берегли як родинні реліквії. Змістом і покликанням його життя була поезія. В ній високі громадянські мотиви, осяяні благородністю власних душевних поривань, а любов до Батьківщини - чи не найвищий акорд у всій поезії Василя Симоненка.
Він був на землі недовгим гостем, проживши лише 28 років. Причиною цього стала радянська влада, яка садистськими побоями прирекли поета на мученицьке вмирання.
"Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і...село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найдужче боюся нещирих друзів."
Василь Симоненко. Інтерв'ю кореспондентові радіо після виходу дебютної збірки "Тиша і грім"(1962)
Запрошуємо ознайомитися із творчістю поета у нашій книгозбірні.
Немає коментарів:
Дописати коментар