Пам'яті колеги

Пам'ятаємо...Сумуємо...

Минуло 40 днів тяжкої скорботи і печалі,  як  відійшла у вічність наша колега – Людмила Петрівна Олійник. Передчасно пішла з життя, короткий вік відміряла тобі доля. Перестало битися твоє серце, безжальна смерть закрила повіки,  скувала холодом вуста, заснула вічним сном навіки людина творча і проста. Серце плаче, болить душа, не віриться, що ніколи не переступиш поріг рідного дому, не обізвешся до згорьованої матусі, не погостюєш у сестрички,  не пригорнеш сина, не дасиш пораду доні-невістці, не пожартуєш з подругами.  Творчого запалу,  енергії,  професійної майстерності, декламаторського голосу не подаруєш колегам та користувачам районної бібліотеки.  Тебе так не вистачає, німим опустошінням дихає читальний зал,  твого дзвінкого голосу не чути на абонементі,  кожна виставка дивиться твоїми очима, твоїми думками, присутність твоя відчувається тут ще й досі.

Тихо пішла із життя, згасла, як свічка, залишивши друзів  і рідних у розпачі,  дім став пусткою, а для когось життя втратило свої барви. Немає таких слів, щоб висловити нашу печаль. Скільки не мине часу, Ти завжди будеш поряд із нами.

Нехай у цей день, золотавої осені, згадають добрим словом усі, хто Тебе знали.

       Усміхнена, впевнена, з чарівним загадковим  поглядом, красива, чарівна жінка… Такою залишилася в пам'яті нашій ти назавжди.

Не заросте ніколи та стежина, що провела Тебе в останню путь. Похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть.

Спи спокійно. Нехай земля Тобі буде пухом, а душі – Царство Небесне. 

                                                          З болем і сумом

                                                           колеги-бібліотекарі 

                                                                   Пам'яті Людмили Олійник

А жити хотілось!

Господи! Навіщо життя ти забрав 

Цій добрій людині?

Хіба ти не бачив, хіба ти не знав

Що ще так потрібна вона у родині?

Синочку, матусі, сестричці щоднини?...

Павло передчасно лежить в домовині.

Людмила. Що людям ти мила,

Струнка і вродлива, хозяйка була,

Всіма ти любима, всіма зрозуміла,

Хоча березнева, як квітка цвіла.

Сценарій писати - її це стихія,

Найкраща ведуча в культурі була.

Про всіх розказати була її мрія -

Не встигла, згоріла, як і не жила.

Навіщо забрав ти до себе на небо

Таку молоду, що ішла в майбуття?

Вона нам усім дуже й дуже  ще треба,

А ти обірвав їй прекрасне життя...

                                                    

                                                                                   Лідія Хом'як,

 бібліотекар-пенсіонер

серпень 2015 року