«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з
половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища,
в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я,
з огляду на умови,які тепер склалися, і керуючись виключно добром України,
відмовляюся від влади».
З тексту зречення П. Скоропадського від влади
Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш
суперечливих постатей в історії України визначного українського державного і
політичного діяча, воєначальника, останнього гетьмана України (1918 р.).
Походив із старовинного українського
козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився Скоропадський у м. Вісбаден
(Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку у Тростянці, що на
Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а
після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в
Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих
кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу
освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною
службою.
Військова кар'єра Скоропадського складалася вдало –
молодий гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і
російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни Павло Скоропадський
вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку, а повернувся
полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість
(1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського
хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був
призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського
корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він
командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася
українізація військових частин, якої Скоропадський не підтримував, побоюючись,
що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та
командування, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на
переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною
дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких
військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради
призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на
Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва,
створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної
Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд
забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало
незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала
схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року Павло Скоропадський взяв владу в
Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з ним. Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці
Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та
крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим благословив
нову владу, а на Софіївському майдані було проведено молебень.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне
визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією,
Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією,
Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта,
орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську
державу. З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана
протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині,
першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські
університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій,
Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні
заклади.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман
скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх
викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність
становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до
своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за
допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської
влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість
українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення
українського населення, представників різних політичних партій діями Гетьмана. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в
Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії,
разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних
демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що
сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.
Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський
деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом
двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був
співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах
світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий
інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у
Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).
З нагоди 145-річчя від дня народження Великого Гетьмана України в районній бібліотеці організовано тематичну поличку, "Гетьман лівобережної України" де можна детальніше ознайомитися з матеріалами по даній тематиці.
